Виникнення і розвиток поглядів на управління  

Виникнення і розвиток поглядів на управління

Якщо розглянути науку “управління” в широкому аспекті, то окремі відомості про неї зустрічаються у працях вчених Давньої Греції.

Сократ (470–399 рр. до н. е.) проголосив принцип універ­сальності: знання, законність, справедливість, людські доброчес­ності, які він відніс до основ управління.

Платон (428–348 рр. до н. е.) висунув важливу ідею про роз­поділ єдиного на частини (елементи) та про об’єднання частин в єдине ціле, тобто заклав основи системного підходу. Він створив вчення про “ідеальну державу”, де керують філософи, тобто “уп­равлінці”. Їх завдання – керувати справедливо, на основі знання та закону.

У Аристотеля зустрічаються окремі замітки про організацію спільної діяльності людей, а також управління у грецьких полісах (місто, держава). Автор рухався від практики управління до її узагальнення та оцінки. Значна увага приділялась співвідношен­ню влади та управління.

В епоху Відродження (XVII та XVIII ст.) зустрічаються де­які описи, що належать до питань управління, у більшості – до управління виробництвом. Їх можна знайти у працях англійсь­ких, німецьких, французьких, італійських учених. Проте це були лише окремі штрихи, що не представляли цілісної системи погля­дів і не могли називатись наукою “управління”.

Перші наукові дослідження проблеми управління почина­ються у другій половині XIX ст., коли бурхливий розвиток про­мисловості зумовив потребу у виникненні такої науки. Засновни­ком її вважається американський інженер Ф. Тейлор (1856–1915). Він уперше заявив про те, що управління (підприємством) повин­но стати системою, яка базується на наукових принципах, та здійснюватись за допомогою спеціально розроблених та експери­ментально перевірених методів.

Ф. Тейлор розробив і використав в управлінні виробництвом методи визначення працівником конкретних напружених завдань – норм виробітку.

Ним було запропоновано визначати тривалість виконання завдань за елементами операцій на підставі хронометражних да­них, а також відбирати працівників для виконання конкретних операцій з урахуванням їх можливостей та здібностей, визначати різний розмір оплати праці залежно від ступеня виконання зав­дання та карати робітника оплатою за низькими розцінками за всю роботу при невиконанні норм.

Одним із найбільш вагомих результатів діяльності Ф. Тейлора є створення функціональної структури управління, згідно з якою контролювати хід роботи в цеху та давати вказівки кожному ро­бітнику повинен не один майстер, а декілька – кожен у межах своїх вузьких функцій.



На відміну від Ф. Тейлора, що фактично досліджував його фізичні можливості робітника й розробляв способи, щоб змусити працю­вати з максимальною інтенсивністю, американський підпри­ємець Г. Форд (1863–1947) створив систему управління на основі досконалої технічної організації виробництва. Створений
Г. Фордом ритм виробництва змушував працівника працювати із заданою (як правило максимальною) інтенсивністю. Його система спря­мовувалась на усунення найменшого нераціональ­ного витрачання сил. Основними принципами ефективності системи Г. Форда є: уніфікація та стандартизація деталей, вузлів; максимальна меха­нізація виробництва, мінімізація ручної праці, розподіл праці з розділенням технологічного процесу на найпростіші операції; ти­пізація і уніфікація машин та обладнання; сувора підготовка ви­робництва, що забезпечує своєчасну подачу на робочі місця си­ровини й матеріалів, а також точне розміщення робітників і об­ладнання відповідно до технологічного процесу.

Французький інженер А. Файоль (1841–1925) сформулював “адміністративну доктрину”, відповідно до якої основна причина низької ефективності виробництва полягає у слабкій системі ке­рівництва на підприємстві. Досліджуючи процес виробництва, він розподілив усі операції, що мають місце на виробництві, на шість груп:

– технічні (виробництво, виготовлення, переробка);

– комерційні (купівля, продаж);

– фінансові (управління капіталами);

– охорони майна;

– облікові (баланс, статистика);

– адміністративні.

Основну увагу він приділив останнім, до яких включив пе­редбачення (прогноз), організацію, розпорядництво, узгодження і контроль. Таким чином Файоль сформулював п’ять загальних функцій управління, які визнаються і сьогодні: планування, орга­нізація, активізація, координація та контроль.



З’явившись на межі 20–30 років минулого сторіччя, широке розповсюдження отримала теорія “людських відносин” спо­чатку у США (40-ві роки), а на початку 50-х – у Західній Європі.

Основними положеннями теорії управління, заснованої на “доктрині людських відносин”, є:

– пропаганда необхідності встановлювати дружні відносини між адміністрацією і робітниками, для чого адміністрація повинна відмовитись від зовнішніх ознак своєї переваги;

– підвищення зацікавленості робітників у справах виробни­цтва, виховання у робітників почуття шанобливого ставлення до фірми;

– залучення на сторону адміністрації профспілок, особливо її лідерів, а де це не вдається – створення різного роду нефор­мальних груп, що підривають профспілкову дисципліну;

– заохочення критичних висловлювань з боку робітни­ків, подання ними скарг на ім’я адміністрації, що дозволяє їй зав­часно прогнозувати настрій робітників, а також знімати небезпеч­ні внутрішні напруження у трудових колективах;

– надання працівникам ряду дрібних соціальних і комуналь­них послуг (харчування за зниженими цінами, будівництво спор­тивних споруд тощо).

Потреба у розвитку теорії і узагальнення передового досвіду управління зберігалась завжди, а після Другої світової війни стала особливо відчутною. Так, лейбористський уряд Велико­бри­танії роз­глядав управління як силу, що здатна відродити британсь­ку еко­номіку.

Проблема управління займала центральне місце у плані Маршала – економічної і соціальної реконструкції економіки Західної Європи.

У колишньому СРСР та в Україні інтерес до науки управ­ління то підвищувався, то вщухав під впливом змін у політичних курсах.

Якщо у 20-х роках пропагувались ідеї управління і видавалась відповідна література з цих питань, у т. ч. і зарубіжна, то у наступні 30–40 роки ці питання були майже забуті.

До найбільш відомих шкіл у галузі управління належать школи лауреата Нобелівської премії Л.В. Канторовича, В.В. Новожилова, українського вченого В.М. Глушкова (1923–1982), що працювали над розробкою і застосуванням математичних методів в управлінні.

Особливий інтерес до науки управління з’являється в Україні у кінці 80-х – на початку 90-х років, який в умовах ринкових від­носин сприяє оволодінню наукою управління, основними поло­женнями її теорії, методології та практики.

Контрольні запитання

1. У чому полягає суть управління?

2. Розкрийте місце управління органами ДПС України у сис­темі соціального управління.

3. Дайте характеристику основним функціям управління.

4. Сформулюйте основні положення науки управління за Ф. Тейлором.


1309601476650172.html
1309699310466922.html
    PR.RU™